• +38 067 458 5527
  • info@viru.com.ua
  • +38 067 458 5527
  • info@viru.com.ua

Внесення змін у Конституцію є спірним

Внесення змін у Конституцію є спірним

Извините, этот техт доступен только в “Украинский”. For the sake of viewer convenience, the content is shown below in the alternative language. You may click the link to switch the active language.

 «Внесення змін у Конституцію є спірним», — співзасновник ГО «ВІРЮ», юрист Ганна Тимошенко:  

21 лютого 2019 року вступив в силу  закон про зміни до Конституції України щодо закріплення курсу України на вступ до Європейського Союзу і НАТО, який глава держави підписав 19 лютого 2019 року.

Безумовно, сам факт прийняття рішення про закріплення стратегічного курсу на вступ України у ЄС та НАТО є вкрай важливим для України, але викликає занепокоєння механізм внесення відповідних змін. (Адже поза блоковий статус України був закріплений загальноукраїнським референдумом, відповідно, вступ до військового блоку має визначатись на референдумі.)

Про правову  некоректність по відношенню до волевиявлення народу України, про історію прийняття доленосних документів України видання поспілкувалось з засновником ГО «ВІРЮ», юристом з 20-річним стажем Ганною Тимошенко:

Ви вважаєте, що прийняття змін до чинної Конституції, де закріплюється курс України в ЄС та НАТО внесені неправомірно?

Без проведення подальшого референдуму внесення таких змін є  спірним.

Відкриваємо Конституцію України, а саме ст.18, і читаємо: «Зовнішньополітична діяльність України спрямована на забезпечення її національних інтересів і безпеки шляхом підтримання мирного і взаємовигідного співробітництва з членами міжнародного співтовариства за загальновизнаними принципами і нормами міжнародного права».

Жодних інших вказівок щодо зовнішньополітичного вектору розвитку Конституція України не містить.  По суті, це нейтральний статус країни.

Такий статус з‘явився у 1990 році, коли 16 липня була прийнята Декларація про державний суверенітет України. Згідно з  розділом IX цього документу, Україна проголосила про свій намір стати  в майбутньому постійно нейтральною державою, яка не бере участі у військових блоках і дотримується трьох неядерних принципів: не приймати, не виробляти і не набувати ядерної зброї. У

Декларації також вказано, що вона є «основою для нової Конституції, законів України і визначає позиції Республіки при укладанні міжнародних угод». Таким чином, Декларація визначила основи конституційного ладу нової української держави. Однією з особливостей цього ладу є статус постійно нейтральної держави, який унеможливлює її участь у військових блоках.

Тобто курс України до вступу в НАТО та Європейський Союз суперечить зовнішньополітичному вектору країни?

Жодним чином не ставлю під сумнів доцільність та своєчасність вступу України у військовий блок НАТО. Більше того, російська агресія проти нашої держави, що триває понад 5 років, вимагає навіть більш швидкої реакції та рішучих кроків. Однак внесення таких змін у Конституцію без проведення загальноукраїнського референдуму вважаю спірним.

Ви припускаєте, що народ України міг наполягати на нейтральному статусі України й бути проти вступу в ЄС та НАТО? Тобто керманичі країни не ризикнули проводити  референдум, оскільки побоювалися результатів?

Ніхто в Україні й за її межами не сумнівається у волевиявленні народу України: однозначно, курс на ЄС та НАТО був би підтверджений, але на внесення змін у Конституцію необхідно отримати мандат шляхом проведення референдуму. В іншому випадку, напередодні президентських виборів такий важливий етап у формуванні держави та її основного закону перетворюється у банальний PR-хід.

Яким чином законодавчо закріплена процедура внесення змін у Конституцію?

Історія питання наступна: 24 серпня 1991 року парламентом було проголошено (схвалено, прийнято) Акт незалежності України. У цьому важливому документі  зазначено, що Верховна Рада України проголошує незалежність України та створення самостійної української держави — України, «здійснюючи Декларацію про державний суверенітет України«.

Отже, Акт проголошення незалежності України  є й інструментом реалізації Декларації.

1 грудня 1991 року було проведено загальноукраїнський референдум на підтвердження Акту проголошення незалежності України.

Якщо проаналізувати ті історичні події та тексти документів, чітко видно, як і за що голосували українці на референдумі. Так, у тексті  Звернення до народу, яке Верховна Рада підготувала до  референдуму 1991 року, зазначено, що «Акт незалежності — це продовження і реальна дія Декларації про державний суверенітет України…»  (цитата урезана)

Таким чином, у правовій дійсності та свідомості учасників плебісциту підтримка Акту про проголошення незалежність України означала реалізацію Декларації та закладених в ній основ конституційного ладу нової Української держави.

Чи можете нагадати, яка кількість громадян взяла участь у референдумі 1 грудня 1991 року, і якими були результати у процентному відношенні? Чи була великою різниця між тим, як голосували за незалежність України на Сході та Заході країни?

Згідно з відомостями про результати Всеукраїнського референдуму, у народне волевиявлення відбулося в усіх 27 адміністративних регіонах України – це 24 області, 1 автономна республіка та 2 міста зі спеціальним статусом. У референдумі взяли участь 31 891 742 особи (84,18 % виборців), з яких 28 804 071 громадян, або 90,32 % висловилися на підтримку Акту проголошення незалежності України.

Таким чином,  нейтральний статус України, встановлений Декларацією про державний суверенітет, фактично закріплений результатами Всеукраїнського референдуму 1 грудня 1991року.

І саме це знайшло своє відображення у Конституції України, яку прийняли  28 червня 1996 року.

Іншими словами, особливістю референдуму 1991 року є те, що це був акт установчої влади Українського народу, який випливає з конституційного принципу народовладдя?

Саме так. Суверенітет Українського народу та прийняття актів безпосередньої демократії гарантовані й на сьогодні Конституцією України. Згідно зі статтею 5, Україна є республікою, в якій носієм суверенітету і єдиним джерелом влади є народ; право визначати і змінювати конституційний лад в Україні належить виключно народові і не може бути узурповане державою, її органами або посадовими особами.

З огляду на це, затверджені народом України на всеукраїнському референдумі 1 грудня 1991 року основи конституційного ладу України, серед яких і принцип «постійно нейтральної держави, яка не бере участі у військових блоках», можуть бути змінені лише шляхом безпосереднього народного волевиявлення, здійсненого на аналогічному референдумі. І цей порядок закріплено статтями  6972 Основного Закону України.

Так виглядає, що чинний Президент України узурпував право на зміну Конституції?

Мені здається, у цьому плані цікаво проаналізувати обіцянки першої трійки президентської передвиборчої кампанії, а саме трьох кандидатів на найвищу посаду в країні, їхнє бачення взаємин із Основним Законом України. Вимальовується досить цікава картина. Слід визнати: на даний момент Петро Порошенко, фактично, проігнорував результати всеукраїнського референдуму 1991 року. Юлія Тимошенко теж не дуже церемониться з цим питанням, вона обіцяє прийняти нову Конституцію, не переймаючись тим, що спочатку слід прийняти Закон України про референдум. Як не дивно, найбільш правильну, з юридичної точки зору, позицію демонструє Володимир Зеленський, який у своїй програмі першочерговим назвав Закон України «Про народовладдя».

Аналізуючи ситуацію, слід враховувати усі чинники сьогодення, особливо, неприховану військову агресію Російської Федерації, напружену боротьбу за президентську булаву, великий період втраченого часу. На даний момент стоїть питання існування незалежної України. Народна мудрість каже: «не суди людину, не пройшовши його шлях у його взутті». Але ми й не судимо. ГО «ВІРЮ» має на меті лише одне – інформувати суспільство про діяльність кандидатів у президенти України з метою формування свідомого вибору громадянами керманича держави.

© 2019 VIRU. Все права защищены.